Втрачена Зарваницька ікона: Історія ікони Розп'яття Ісуса Христа

           

                            

Воскресла святиня стократ посилює віру людей в добро, дає надію на спасіння народу, воскресла святиня утверджує силу духу народу, на території якого вона є

Вирішив все ж таки оформити всі думки і документи, що назбирались за весь час пошукової роботи в один текст. Так як пам'ять штука не постійна і багато цінних спогадів можуть покритись туманом.

Зарваницю ще називають в народі – джерелом Поділля. На протязі більше ніж 800 років це місце магічно притягує всіх віруючих прочан української землі. В дивний спосіб увіковічнив та освятив Господь це місце – появою двох чудотворних ікон.

Розпочну розповідь з історії села, яка поста ще з IV – кін. III тис. до н.е., тобто трипільська культура(в моєму зібранні є кремінний відщеп схожий на скребок). Далі XIV ст. до н.е., тобто культура НОА (вінчик горщика, що знаходиться у моєму зібранні). Ну і Х – XIII ст., знахідок цього періоду чи не найбільше(ножі, вінця горщиків, точила для стріл і ножів, і т.д.).

Подальша історія села від 1240-го року по 1700-і рр. нічим не відрізняється від інших сіл і містечок Галичини. Постійні набіги турків і татар в різний період фактично знищили будь-які писемні дані і архіви, залишивши лише декілька загальних статистичних про кількість населення і т.п.

Від початку XVIII ст. розпочинається розквіт Зарваниці так і її Святині

У XVIII ст. Зарваниця стала широко відомою в Галичині як місце перебування не чудотворної ікони Богородиці , а чудотворного образу Розп'яття Ісуса Христа. Саме від образу Розп'яття зазнали багатьох благодатей графи Мйочинські (власники с. Зарваниця до 1832 р.).

Зображення ікони з книги о. Петра Пилипця "Пам'ятка з Зарваниці" 1910р.

Історія з'явлення образу

Більшість відкритих джерел описує появу ікони за народним переказом який уклав священик А. Копертинський у творі «Пам'ятка Зарваницѣ». — Перемишль, 1896. :

 " Було то в року 1740 (!-П. К.). Зарваницькій господар, чоловік богатий і дуже побожний, Стефан Рисан (!-П. К.), виїхав чотирма волами наніч по  сіно на свою сіножать. Утруджений цілоденнов тяжков працев здрімався, їдучи на возі, - а пробудився, увидів, що єго воли клячать, а перед ними освітлений ясностію великою у воздусі знаходиться образ "Розпятого на кресті Спасителя". Укляк і он, помолився щиро, вернув додому, дав знати священикам. А тії процесією принесли образ до села і помістили єго в давной церкві."

Але ця історія виявилася не правдивою і єдиним джерелом з документальним підтвердженням походження образу є книга о. Дмитра Квича -  «Паломницька святиня матері Божої в Зарваниці».

Ось витяг з книги(ст. 31) :

У 1728 р., два тижні перед Великоднем, мешканець Зарваниці Стефан Долган(Stafan Dolhan), їдучи з Дарахова додому, найшов у полі "чорну шуфляду", всередині якої був намальований на шовку образ Розп'яття Ісуса Христа. Після перенесення образу до церкви, мешканці Зарваниці стали свідками того, як з нього стали спливати прозорі краплі. Водночас при образі почали відбуватись чудесні оздоровлення хворих.

Зберігся і опис храму в який була перенесена ікона.
На початку 30-х рр. XVIII ст. ним слугувала будівля, що нагадувала просту селянську хату. Візитатор у 1732 р. занотував:

Церква під титулом Покрова Богородиці вибудувана під кельму, обліплена глиною, покрита соломою; двері з замком. Намісні образи на дошках, убогої форми... Дзвонів 3... Дзвінця на 4-х стовпах, без покриття, паркан навколо кладовища розібраний, лише стовпи стоять. 

Надалі образ перенесли в збудовану 1738-го року дерев'яну церкву на честь св. Іона Хрестителя, яка знаходилась в центрі Зарваниці. 

Визнання чудотворності ікони Розп'яття Ісуса Христа

11 серпня 1742 р. київський унійний митрополит та львівський архієпископ Атанасій Шептицький «…в ім'я Пресвятої Тройці» ствердив спеціальну інструкцію для проведення інквізиційного розслідування щодо фактів чудотворної сили ікони Розп'яття Ісуса Христа в парохії Зарваниця. В інструкції вказувалася, що в разі підтвердження чудес і благодаті, які надходять від ікони Розп'яття владика прагне неодмінно підвищити її статус. Для цього потрібно було зібрати якнайбільше свідчень людей, які передовсім оздоровилися від цієї ікони. Відтак владика ствердив комісію у складі головного комісара і двох делегатів до Зарваниці, де зберігалася ікона із популярними в єпархії відомостями про її чудодійну силу. Врешті потреба полягала й у тому щоб з'ясувати обставини появи цієї ікони.

Національний музей у Львові. Портрет Атаназія Шептицького

 Усі збережені інквізиційні протоколи 1742 р. стосувалися фактів про чудотворну силу ікони Розп’яття Христового, які люди спостерігали впродовж 1728, 1738 – 1742 рр. Перший протокол стосувався опису події щодо знайдення чудотворної ікони Розп’яття Христового. 

Зовсім не випадково у 1759 р. канівський староста Микола Потоцький фундував для храму різьблену дерев’яну сповідальницю у сфері котрої сницар розмістив фігуру Ісуса та чотирьох євангелістів. Врешті є чимало серйозних аргументів для того аби вважати автором багатьох різьблених творів цієї церкви Г. Пінзеля, який був запрошений родиною Потоцьких до Бучача і Зарваниці. Цікавим є той факт, що для святкування празників місцева парафіяльна громда утримувала спеціальні празничні гармати-салютівки (1 потужна залізна гармата і 4 маленькі бронзові) та музичні інструменти (два котли для барабанення і 2 труби).

Впродовж 11 – 13 серпня 1742 р. у складі комісії перебувало троє духовних осіб: голова комісії – аудитор митрополичої консисторії, василіанин, о. Інокентій Липницький , делегат комісії і комісар – скарбник Львівської єпархії о. Антоній Підгірський та київський офіціал митрополичої резиденції в Радомишлі о. Михайло Примович . Останній брав активну участь у виявлені нових святинь в межах усієї Київської унійної митрополії, а тому владика закономірно включив його в комісію, як людину із досвідом у подібних інквізиціях.

Протокол опитування свідків для підтвердження фактів щодо чудотворності ікони в с.Зарваниця 1742 року

Після отриманої інформації владика Атанасій Шептицький того ж 1742 р. особисто приїхав до Зарваниці, де оголосив ікону Розп’яття Чудотворною, а місцевий храм Пресвятої Тройці святим місцем для паломництва. Після завершення спеціального процесу, в знак церковного підтвердження , коронували його срібною короною, а образ було вміщено в головному престолі.

Тобто дані протоколи чітко встановлюють дату появи Чудотворної ікони Розп’яття Христового, згідно котрої у 2018 р. виповнюється 290 років з часу її появи у Зарваниці. Водночас протоколи уточнили час появи Зарваницького паломницького центру, який виник одразу після коронації ікони Розп’яття Христового у 1742 р., а не після коронації чудотворної ікони Богородиці з дитям у 1867 р.

Власник Зарваниці чернігівський воєвода, граф Міхал Пйотр Мйончинський, також зазнав від образу Спасителя чудотворної ласки. Тому він, етнічний поляк, зробив значну фундацію для української церкви. Саме за його сприяння було офіційне оголошення чудотворності образу.

Цікава інформація про воти(дари чудотворній іконі):

 Детально відзначивши визнання чудотворності образу Ісуса Христа в 1742 р., церковний візитатор М. Шадурський згадав про вівтар Богородиці “з образом Найсвятішої Діви Марії, який, як говорять, відомий своїми ласками” Чудотворність ікони підтверджують описані тоді ж її прикраси і воти, хоч і не такі чисельні та цінні, як при образі Ісуса Христа. 

В той же час була укладена молитва до Розп'ятого Спаса Ісуса Христа в Зарваниці митрополитом Атаназієм Шептицьким. За допомоги польських бібліотекарів з Бібліотеки Народової(Варшава) вдалось віднайти фактично унікальний і ніде до цього часу не опублікований мідьорит із зображенням ікони та оригінальним текстом молитви.

Мідьорит виконаний десь між 1742-1800 рр. хоча і не є точним зображенням ікони, але подає свідчення шанування і чудодійної сили ікони Розп'яття.

Невідомим залишається час оздоблення образу срібними ризами. За стилем виконання їх можна датувати XVIII ст. Цікавим фактом є те, що у сусідньому с. Вишнівчик у той самий період (1747р.) було визнано чудотворним образ Розп'яття Ісуса Скорботного і до цієї дати, є запис, що він був оздоблений срібними бляхами за сприяння ксьондза Антоні Пакушевського (Fridrich Alojzy - Historie cudownych obrazów Najświętszej Marii Panny w Polsce. 1904. T2 - 318st.)

Можливо оклад Зарваницький і Вишнівецький виконав один і той самий майстер, але на жаль Вишнівецька ікона до нашого часу не збереглась, тому достовірно стверджувати неможливо.

Виявляється ікона збережена! Священник Jan Pipusz вивіз її з охопленим війною Вишнівчиком. Надалі образ зберігався в парафії Krowica Sama і на даний час він перебуває в одному із музеїв міста Замостя(Zamość)/Польща, а саме в Muzeum Archidiecezjalnym w Zamościu. Образ має назву Pan Jezus Boleściwej(Ісус Скорботний). Нижче наведене фото.

Ікона Ісуса Скорботного з Вишнівчика і Матері Божої Вишнівецької

(Примітка 05.2018р.)
Сайт з посиланням про перебування Вишнівецької ікони в Польщі більше недоступний, але вдалось зберегти кешовану версію.

Упродовж 1747–1753 рр. зводилася з каменю Свято-Троїцька церква, один із високоякісних зразків галицького будівництва в стилі бароко. В книзі о. Андрія Мельника приведена передісторія появи назви церкви.

Після записок у Вишнівчику мав бути в Зарваниці мурований замок з брамою, а в нім аріянська церква: «Arx in Zarwanica fuit muratacum porta in cadem fuit temptum Arianorum, qui et Zarwanicae haeres earn sectarn profitebantur prius hi haeredes juncti fuere famitiae Chodorowski haeredibus Ztotncensibus cathoticis et catholicam religionem primo Zarwanicae protitentes fuere, testantrbreviaria acta EcctesiaeZlotniki.»

Щодо аріянської церкви — то це була соціянська. У XVІ століття прибули Соціяни (Лелія Соцій) з Італії до Польщі на двір королевої Бони. Вони були затятими унітаристами. Поборювали з великим завзяттям культ Пресвятої Тройці. Не диво отже, що в Зарваниці в церкві над великим престолом є намальований Нікейський Собор, а сама церква повстала під візванням Пресвятої Тройці.

Поштівка із зображенням Свято-Троїцької церкви початку XX століття

Вона була збудована на пожертвування власника села графа Міхала Пйотра Мйончинського, який також оплатив виконаний у бароковому стилі інтер'єр храму. Її будували з каміння, взятого зі зруйнованого кримськими татарами замку в Полісюках. Завершення робіт в інтер'єрі фіксує візитація 1759 р. Весь текст приводити не буду, обмежуючись лише описом ікони Розп'яття:

 Вхід до двох церковних напів-каплиць перегороджували дерев'яні ґрати; стіни в них були оббиті вовняними та шовковими тканинами. В південній каплиці стояв невеликий вівтар із чудотворним образом Розп'ятого Ісуса Христа. На ньому була тернова корона з діамантами, золоті та срібні ланцюжки, золоті монети. Біля нього – шість великих срібних дзеркал гданської роботи, багато срібних вотів. Північна каплиця мала також невеликий вівтар, з “відомою своїми ласками” іконою Богородиці, її прикраси були значно скромнішими, тут переважали корали та перли.

Ймовірне фото вівтаря для ікони Розп'яття. Близько 1900 р.
Монограма IHS(Iesus Hominum Salvator) - Ісус Спаситель людства 

Шість срібних дзеркал гданської роботи, що це? Можливо це і є описом риз частина якої є віднайдена.

(Примітка 06.2018р.)
Вдалось віднайти більш точний опис дзеркал, вони виявились лише  оправлені сріблом, отже версія про ризу відпадає.

Велика кількість вотів у 1759 р. засвідчує надзвичайну популярність Зарваницької Святині, і це лише через неповних двадцять років від проголошення чудотворності образу Розп'яття. Зовсім невипадково у 1756 р. було утворено окреме Зарваницьке намісництво (деканат), у якому відбувалися численні судові слухання Бережанської консисторії львівського єпископа. 

В 1754 р. дерев'яна церква згоріла.  Ікона чудесним образом була збережена і перенесена в новозбудований кам'яний храм. На місці, де вона стояла, отець Петро Білинський поставив кам'яний хрест.

Фото початку 50-х років і фото початку 2018 року

За висловом Галицького єпископа Льва Шептицького:

Наприкінці XVIII ст. Зарваниця була дуже популярною серед населення Поділля, всієї України і навіть Валахії. Про впливовий ареал Санктуаріуму свідчать воти при чудотворних образах, які засвідчують конкретні випадки оздоровлення. За списками 1772–1778 рр. дорогоцінні воти надали до церкви фундатор храму М. П. Мйончинський, перемишльський єпископ Шумлянський, графи Потоцькі, українські та польські шляхтичі, міщани, селяни з галицького Поділля, Покуття, Волині, Молдови; галицькі та молдовські вірмени.

У своїй книжці «Зарваниця»(1926 р.) о. Андрій Мельник подає цікаві відомості про чудотворну ікону розп'ятого Спасителя.

Під чудотворною іконою знаходиться корона зі щирого срібла, на якій зроблений напис: «Розп'ятий Христе Царю за всіх нас; не посіщай, просимо Тебе, мором Бережани; посіщай їх в щедротах усердно молим Тебе. Да здрави многих і в небі хвалити Тебе (1772-73 рр.).»

Жителі м. Бережани звернулись до Чудотворної Ікони Розп'ятого Спасителя. Завдяки їхнім молитвам була відвернена епідемія чуми.

Формування та розвиток Марійського духовного центру в Зарваниці

У книзі І. Ступницького про географію Галичини(1849 р.) засвідчено, що на той час культ чудотворної ікони Зарваницької Божої Матері набув особливих ознак. До розвитку саме цього культу могли спричинити , ймовірно, такі обставини. У 1831 р. став православним розташованій на терені Російської імперії Почаївський монастир. Це певною мірою вплинуло на кількість прощ галицьких греко-католиків до Почаїва. Ці паломники почали частіше відвідувати аналогічні духовні осередки на Підгір'ї, перед тим менш знані та популярні. Розвиток Богородичного культу в Зарваниці видно і з того, що десь в цей час (принаймні, до 1864 р.) чудотворний образ Ісуса Христа в храмі був переміщений за головний вівтар, в місце формально важливіше, але фактично недоступне для тисяч прочан! 

У 1867 р. Папа Римський Пій IX благословив корони для чудотворної ікони Зарваницької Матері Божої, а храмові надав вічні відпусти.

Фото вівтаря і Чудотворної ікони Матері Божої Зарваницької. Близько 1900р.

На початку Першої світової війни

священники залишились у Зарваниці. Оскільки вони не евакуювалися при наближені фронту, то російська влада не мала змоги закрити зарваницький храм, як це було зроблено на інших галицьких парафіях. Російські війська перебували в Зарваниці від 24 вересня 1914 р. до 2 вересня 1915 року. Надзвичайних ексцесів за той час не було. Незадовго до того як у липні 1915 р. лінія фронту дійшла до Зарваниці, церкву відвідав російський офіцер, в цивільному житті завідувач археологічного відділу полтавського музею Вадим Щербаківський. Цей шанувальник історичних памяток, як згадує о. О. Гайовський: "наробив крику, що ще до сего часу того всего не поховали". Тоді потайки була викопана в одній захристії яма, у якій і сховали чудотворні образи та дорогоцінності.

У зв'язку з новим наближенням лінії фронту 16 жовтня 1915  р. в наказовому порядку село було евакуйоване протягом 2-х годин. Священники змогли забрати тоді лише чудотворні ікони; згодом перевезли дорогоцінності та церковні документи. Усе це на час війни замурували в стіні церкви в Підгайцях.

Доля чудотворних Зарваницьких ікон під час другої світової війни

Найбільше про життя тогочасної Зарваниці до і під час другої світової війни можна довідатись з книги Марії Кузьмович-Головінська(дружини тодішнього священика села Василя Головінського) - «Зарваниця».

Із першим приходом більшовиків у Зарваницю в 1939 році чудотворну ікону Богоматері переховувано по людських хатах. Переховувано тоді теж всі інші дорогоцінні речі зарваницької церкви, а також закопано в землю церковний архів і метрики. Частина деяких речей, хоча й була попала в більшовицькі руки, якось щасливо збереглася й перетривала те лихоліття. У церкві, за головним престолом, залишилася чудотворна ікона Розп'яття, а на місце чудотворної ікони Богородиці заложено тоді копію пензля Петра Холодного.

Остання згадка про корону ікони Розп'яття Ісуса Христа, 1939р. :

Поховано дорогоцінні, воти, чаші. Закопано в двох місцях. У пивниці Юркевички і старшого церковного брата Петра Кушніра. Те саме зроблено з церковними речами, з вишиваними обрусами, рушниками, фелонами.
Ікона Розп'ятого Ісуса за головним вівтарем престолу - залишилась на місці, але без корони.
Корону, оздоблену діамантами сховано.

 Зображення тернової корони з діамантами на образку 1910 року.

Спогади Марії Кузьмович-Головінської 1941р. :

Щойно із приходом німців перенесено все на давнє місце. Чудотворну ікону Богоматері заложено напередодні свята Спаса (Преображення Господнього), а перший відпуст відбувся в день свята Успення Пресвятої Богородиці.

Вечором разом з чоловіком пішла я до церкви . Чоловік сповідати людей, а я подивитись на чаші, вота, які сестра Меланія відкопала з куфром і принесла до захристії. Вся захристія була виповнена пліснявою. Та сестра Меланія тим не журилась, вірила, що все гарно відчистить. 

Із розвалом німецького фронту та другим наближенням більшовиків до Зарваниці, тодішній парох о. Василь Головінський вирішив заховати чудотворні ікони й інші церковні дорогоцінності в приготовані на те ями під престолом св. Миколая. На місце Розп'яття за головним престолом заложено тоді засувну ікону Пресвятої Діви, а на місце чудотворної ікони Богоматері знов заложено копію Петра Холодного. Після цього о. Василь Головінський, рятуючи свою родину, за дозволом Митрополита Слуги Божого Андрея, виїхав із Зарваниці. По важких трудах і перебоях дістався він тоді до Лавочного і там одержав від Владики Никити Будки листа, в якому подано такі вістки про дальшу долю чудотворних Зарваницьких ікон:

"Чудотворні ікони відкопано. Отець Коровець із Білокерниці допоміг сестрі Меланії. Автом німецького капеляна (протестанта) він послужив їй. Дістав від німців дозвіл піти до церкви і взяти те, що потрібне. Образ Розп’яття та ікону Богоматері взяв о. Коровець на плечі й, зігнений, утікав лісом до авта. При цьому роздряпав лице(іконі). Сестра Меланія несла решту того, що могла взяти. З Білокерниці Отець своїми кіньми відвіз усе із сестрою Меланією аж до Старого Міста біля Підгаєць, до отця Никона-студита. Був там і отець Павло-студит, з братами, і вони з сестрою Меланією взяли образи і залізницею привезли їх до Львова. Комісія знатоків рішить, як шовкове Розп'яття скріпити, щоб не розсипалось. Лице поправить і я вирішив, що буде тайною, де ікони сховані". 

Далі в цьому листі мова про те, що ікони остаточно доставлено до Львова дня 17 червня 1944 року до Митрополита Кир Андрея Шептицького.

Після смерті митрополита Андрея Шептицького, 1 листопада 1944 року, його особисті речі забрали монахи, які за ним доглядали і переховували всі предмети у роки підпілля УГКЦ. Можливо, брат митрополита Андрея, блаженний Климентій, попросив їх про це. Адже отець Климентій розумів, що прихід радянської влади у 1944 році приніс лише лихоліття і нещастя, як і перша радянська окупація в Галичині у 1939–1941 роках. Велику частину колекції спалила радянська влада після смерті митрополита.

Про події у самій Зарваниці 1944 року:

На Лапаївці спалені всі хати, криті стріхою. Монастир оо. Студитів від тих бомб згорів дотла. Мости всі понищені, люди вивезені німецькими частинами в сторону Підгаєць. Дзвонів із зарваницької дзвіниці німцям не вдалось забрати: по виїзді о. Василя люди дзвони сховали.
Сапова була зовсім знищена. Хата-приходство і церква в Зарваниці поки що стояла. З церкви пограбували большевики деякі ризи. Вота та гроші відвіз старший брат Петро Кушнір у безпечніше місце. Села большевики вмисно палили. Большевики - це самі сибіряки, кожний з автоматом, грабували, що могли. 

Доля чудотворних Зарваницьких ікон під час комуністичної окупації

Ще на прикінці 1940-х до Зарваниці таємно була повернена чудотворна ікона Богородиці. Перед тим, як у квітні 1946 р. львівський катедральний храм перейшов до РПЦ, ікону таємно забрали греко-католики. Навесні наступного року протоігумен студитів єрм. Никанор(Микола Дейнега) приніс її до Лічниці митр. Андрея Шептицького, розташованої поблизу собору. Тут, у каплиці, вона висіла до 1948 року. Заопікувалися нею ченці сусіднього з лікарнею Святойосафатського студитського монастиря єрм. Арсеній та брат Назарій. Вони ж згодом перевезли ікону до Зарваниці. Тут вона більше 40-ка років переховувалась у Юлії Монастирської, двоюрідної сестри греко-католицького священника Зеновія Монастирського.

Копію ж ікони Богородиці роботи Петра Холодного в часи підпілля УГКЦ зберігала родина Солодких. Вона знаходилась на горищі в Василька Солодкого(перша хата від каплиці).

Отже виходить, що дві Зарваницькі ікони весь час перебували в рідному селі. Що ж тоді сталося з іконою Розп'яття? 

Із статті в газеті Свобода (Parsippany, N.J.) за 7-е серпня 1998 року подається наступна інформація :

Ікону Матері Божої врятували побожні парафіяни Юлія Монастирська, Павло Деркач та о. Зеновій Монастирський. Сестра Меланія, ЧСВВ, в часах переслідування пропала безвісти, пропала й ікона Ісуса Христа. Жахливі переслідування навіть найменшого прояву релігійного чи монашого життя ніхто не зуміє повністю описати... Більш як сорок літ велику таємницю про місце переховання старанно зберігали троє людей.

Монахиня Меланія з с. Вишнівчик пропала, але все ж таки дві ікони повернулись до села, можливо повернулась і ікона Розп'яття? Адже частина ризи, яка віднайдена знаходилась в одній із хат села. Хоча не виключається можливість, що срібні зеркала гданської роботи ризи під час лихоліття другої світової були сховані окремо, а ікона перехована у Львові і залишається десь у фондах музеїв в кращому випадку.

Часи незалежності України і віднайдення частини ризи чудотворної ікони Розп'яття Спасителя

Ось тут власне розпочинається моя історія. Чернов Віктор Володимирович(Біликів онук)

Фото ризи до реставрації. 2018р.

В своїй книзі о. Дмитро Квич пише, що ікона Розп'яття на початку 90-х років була віднайдена і знаходиться на реставрації. Але на жаль інформація виявилась недостовірною. Під час недавньої розмови у листопаді 2017 року він розповів, що історію про віднайдення йому повідав уже покійний о. Зеновій Монастирський. Він стверджував, що в Теребовлі зберігається Зарваницька ікона Розп'яття. Але після, того як ікона потрапила до рук о. Дмитра, він запевнився в тому, що це лише копія народного майстра і немає ніякого відношення до оригіналу.

До початку 2000-х років Зарваниця зазнавала великих змін. Проводились численні відпусти, почав зводитись Собор, багато хат церква викупила для подальшої будови на них таборових домів чи для нічлігу прихожан і на власні потреби. Одним з цих будинків стала хата сім'ї Гапіїв, що знаходилась в центрі села напроти кам'яного хреста(самі ж власники переїхали ближче до початку села). Довгий час будівля, як і комори біля неї стояли пусткою і заростали бур'янами. Але десь на початку 1996-1997 років розпочалось знесення приміщень.

Перше, що пам'ятаю це одного разу приїхавши до Зарваниці і зійшовши в центрі села, попрямував стежкою попри хату Гапіїв до бабусиної оселі. Частину фасаду будівлі вже розвалили з сторони дверей. Було видно горище засипане соломою і внутрішні кімнати. Походивши біля розвалин знайшов декілька "боратінок"(соліди Яна Казимира). Місце з монетами зберіг у пам'яті і при нагоді ще захотілось туди повернутись.

Вдруге коли приїхав у Зарванцю був 1997 рік, не пам'ятаю чи то літо, чи вже осінь була. Хата Гапіїв лежала повністю в руїні, екскаватором рештки будівлі стягнули ближче до паркану Попелів, а зім'яті залишки даху лежали рівно біля стежки якою я йшов. Покрівля цієї будівлі завжди мене вабила, на ній чи не єдині в селі залишились сліди куль ще з часів Другої Світової війни. Підійшовши ближче, побачив на блясі герб Речі Посполитої(орел) і дату 193?. Ступивши буквально два кроки вниз по стежці, помітив прямокутний кусок чорної бляхи з заглибинами, піднявши і обернувши її здивуванню моєму не було меж... На ній виднілась позолочена колона на котрій сидів півень! Зрозумівши, що це частина окладу ікони, обійшов практично всю територію, але другої частини знайти не вдалось.

Єдиною книгою про історію села котру я мав, датувалась 1993 роком (Мирон Сагайдак, Петро Бубній - Зарваниця. Тернопіль 1993 р.). В ній знаходилась світлина ікони Розп'яття за якою я і ідентифікував знахідку (доречі я і досі не знаю звідки взяте це зображення в книзі, з копії ікони о. Василя Головінського?).
(Примітка 03.2019р)
Мав можливість поспілкуватися з автором книги - Мироном Сагайдаком. Він в принципі підтвердив здогади, фото ікони взяли з альбому, що був зроблений закордоном(м. Філадельфія)

В хаті, яку викупила в Гапіїв церква, де власне знайшовся оклад, до них проживали зовсім інші люди. За інформацією моєї бабусі(Білик Зеновії) - це була родина Маковських. Вони мали відношення до церкви, швидше за все і переховували ризу. Можливо в хаті ще були церковні цінності, потрібно розпитати робітників, що розбирали будівлю.

Вигляд місця знахідки в 2017 році, на жаль в себе не знайшов фото ще вцілілої хати(можливо серед сімейних фото Гапіїв є).

Пройшло 20 років, закінчилась Революція Гідності і на каналі 1+1 показали цикл передач "Повернення своєї історії", і одного разу в бабусі на поличках помітив цей образок, що спонукав мене до дії.

Я вже більше не проживав в Тернополі, але вирішив, що якщо це частина окладу від оригіналу ікони Розп'яття, то він повинен належати Зарваниці.

Ось так фактично розпочалось це дослідження і народилась дана стаття. На даний момент оклад перебуває на реставрації у фонду "Врятуймо скарби разом!", а саме в завідувача відділом реставрації Івано-Франківського краєзнавчого музею - Валерія Твердохліба.
(Примітка 03.2018р.)
22 березня відбудеться представлення частини ризи широкій публіці.

Фото ризи після реставрації. Березень 2018р.

Мистецьке заключення Олега Сидора по ризі:

Відео презентації віднайденої ризи 22 березня. 5 канал

Відомі копії ікони Розп'яття і її мистецькі наслідування

Літом 2012 року було виготовлено копію ікони Розп'яття і передано в Зарваницьку церкву
Ікону написав митець Андрій Харина.

Визначна та історична подія сталася в Зарваниці 21 - 22 липня. Правдива копія чудотворної ікони Розп'яття Ісуса Христа дісталась Зарваниці і знаходиться в парафіяльній церкві Пресвятої Тройці. За старанням о. м. Романа Мірчука намальовано цю ікону на основі давніх образків, які вивіз із собою колишній парох о. м. Василь Головінський (втікаючи від комуністичного режиму) до м. Філадельфії.

Але ця копія є набагато більшого розміру від віднайденої ризи, на мою думку її робили хоч і найбільш точно, але згідно розмірів ікони Зарваницької Матері Божої.

В розмові з о. Романом Марчуком дізнався більше інформації про виготовлення копії ікони Розп'яття в Зарваниці. Виявляється вона 1 в 1 змальована з ікони, що знаходиться в храмі Христа Царя у Філадельфії, а та в свою чергу була виконана з малоформатної копії, що привезла дружина о. Василя Головінського в США, їх же виконав у 1936 році В. Іванюх. А вже у Філадельфії для храму виконав у 1956р. П. Андрусів. На жаль не вдалось отримати фото ні ікони з храму і Філадельфії, ні фото маленьких образків родини Головінських.
(Примітка 07.2018р.)
Вдалось віднайти зображення образка з якого і малювали копію ікони! Це чи не найважливіша частина пазлу на даний момент у відтворенні оригінального вигляду ікони Розп'яття. В архіві Бібліотеки Народової  в Польщі знаходиться книга о. Петра Пилипця "Пам'ятка з Зарваниці" надрукована у Львові в 1910р. Власне в ній містяться багато цікавих фотографій Зарваниці того часу і цей безцінний образок.

На початку 2018 року за сприяння о. Ярослава Курпеля з м. Філадельфія вдалось отримати цінні фотографії храму і власне ікони Розп'яття, а також точні розміри образу, за що я йому безмежно вдячний.

Фото екстер'єру церкви Христа-Царя у м. Філадельфія(США)

Фото інтер'єру церкви Христа-Царя у м. Філадельфія(США)

Розміри ікони становлять: 92х52 см, а з рамкою: 126х86 см

До речі внучка о. Василя Головінського приїжджала в 2016 р. у Зарваницю.

Їхня онука п. Леся поставила запитання про місце знаходження Чудотворного образу Христа Розп'ятого... З її слів:" бабця про нього багато розповідала". Однак на сьогоднішній день ми нічого не знаємо та не можемо відповісти на поставлене запитання, а й справді, якою є доля цього Чудотворного образу? 

В 2017 році встановлено бічний престіл для копії Чудотворної ікони Христа розп'ятого.

Фото ікони, що знаходиться в захресті церкви Пресвятої Трійці в Зарваниці.

Фото бічного престолу для ікони Розп'яття Спасителя котрий виконав митець Володимир Свідерський.

Відсканований образок, що роздавався літом 2012 року в період встановлення копії ікони Розп'яття.

PS. Ця сторінка і надалі буде доповнюватися, адже точного опису ікони до цього часу так і не знайдено, як і жодних фото чи графічних зображень. Власне як і невідома доля самої ікони Розп'яття так і другої частини ризи. Тому будь-які фото Зарваниці, а особливо інтер'єру церкви до 1960 року будуть особливо цінними. Як і будь-яка інформація про образ і ризу.

Мої контакти: 

https://www.facebook.com/turnopil

turnopil@gmail.com