Втрачена Зарваницька святиня: Історія ікони Розп'яття Ісуса Христа

           

                            

Воскресла святиня стократ посилює віру людей в добро, дає надію на спасіння народу, воскресла святиня утверджує силу духу народу, на території якого вона є

Вирішив все ж таки оформити всі думки і документи, що назбирались за весь час пошукової роботи в один текст. Так як пам'ять штука не постійна і багато цінних спогадів можуть покритись туманом.

Зарваницю ще називають в народі – джерелом Поділля. На протязі більше ніж 800 років це місце магічно притягує всіх віруючих прочан української землі. В дивний спосіб увіковічнив та освятив Господь це місце – появою двох чудотворних ікон.

Розпочну розповідь з історії села, яка поста ще з IV – кін. III тис. до н.е., тобто трипільська культура(в моєму зібранні є кремінний відщеп схожий на скребок). Далі XIV ст. до н.е., тобто культура НОА (вінчик горщика, що знаходиться у моєму зібранні). Ну і Х – XIII ст., знахідок цього періоду чи не найбільше(ножі, вінця горщиків, точила для стріл і ножів, і т.д.).

Подальша історія села від 1240-го року по 1700-і рр. нічим не відрізняється від інших сіл і містечок Галичини. Постійні набіги турків і татар в різний період фактично знищили будь-які писемні дані і архіви, залишивши лише декілька загальних статистичних про кількість населення і т.п.

Від початку XVIII ст. розпочинається розквіт Зарваниці так і її Святині

У XVIII ст. Зарваниця стала широко відомою в Галичині як місце перебування не чудотворної ікони Богородиці , а чудотворного образу Розп'яття Ісуса Христа. Саме від образу Розп'яття зазнали багатьох благодатей графи Мйочинські (власники с. Зарваниця до 1832 р.).

Зображення ікони з книги о. Петра Пилипця "Пам'ятка з Зарваниці" 1910р.

Історія з'явлення образу

Більшість відкритих джерел описує появу ікони за народним переказом який уклав священик А. Копертинський у творі «Пам'ятка Зарваницѣ». — Перемишль, 1896. :

 " Було то в року 1740 (!-П. К.). Зарваницькій господар, чоловік богатий і дуже побожний, Стефан Рисан (!-П. К.), виїхав чотирма волами наніч по  сіно на свою сіножать. Утруджений цілоденнов тяжков працев здрімався, їдучи на возі, - а пробудився, увидів, що єго воли клячать, а перед ними освітлений ясностію великою у воздусі знаходиться образ "Розпятого на кресті Спасителя". Укляк і он, помолився щиро, вернув додому, дав знати священикам. А тії процесією принесли образ до села і помістили єго в давной церкві."

Але ця історія виявилася не правдивою і єдиним джерелом з документальним підтвердженням походження образу є книга о. Дмитра Квича -  «Паломницька святиня матері Божої в Зарваниці».

Ось витяг з книги(ст. 31) :

У 1728 р., два тижні перед Великоднем, мешканець Зарваниці Стефан Долган(Stafan Dolhan), їдучи з Дарахова додому, найшов у полі "чорну шуфляду", всередині якої був намальований на шовку образ Розп'яття Ісуса Христа. Після перенесення образу до церкви, мешканці Зарваниці стали свідками того, як з нього стали спливати прозорі краплі. Водночас при образі почали відбуватись чудесні оздоровлення хворих.

Зберігся і опис храму в який була перенесена ікона.
На початку 30-х рр. XVIII ст. ним слугувала будівля, що нагадувала просту селянську хату. Візитатор у 1732 р. занотував:

Церква під титулом Покрова Богородиці вибудувана під кельму, обліплена глиною, покрита соломою; двері з замком. Намісні образи на дошках, убогої форми... Дзвонів 3... Дзвінця на 4-х стовпах, без покриття, паркан навколо кладовища розібраний, лише стовпи стоять. 

Надалі образ перенесли в збудовану 1738-го року дерев'яну церкву на честь св. Іона Хрестителя, яка знаходилась в центрі Зарваниці. 

Визнання чудотворності ікони Розп'яття Ісуса Христа

11 серпня 1742 р. київський унійний митрополит та львівський архієпископ Атанасій Шептицький «…в ім'я Пресвятої Тройці» ствердив спеціальну інструкцію для проведення інквізиційного розслідування щодо фактів чудотворної сили ікони Розп'яття Ісуса Христа в парохії Зарваниця. В інструкції вказувалася, що в разі підтвердження чудес і благодаті, які надходять від ікони Розп'яття владика прагне неодмінно підвищити її статус. Для цього потрібно було зібрати якнайбільше свідчень людей, які передовсім оздоровилися від цієї ікони. Відтак владика ствердив комісію у складі головного комісара і двох делегатів до Зарваниці, де зберігалася ікона із популярними в єпархії відомостями про її чудодійну силу. Врешті потреба полягала й у тому щоб з'ясувати обставини появи цієї ікони.

Національний музей у Львові. Портрет Атаназія Шептицького

 Усі збережені інквізиційні протоколи 1742 р. стосувалися фактів про чудотворну силу ікони Розп’яття Христового, які люди спостерігали впродовж 1728, 1738 – 1742 рр. Перший протокол стосувався опису події щодо знайдення чудотворної ікони Розп’яття Христового. 

Зовсім не випадково у 1759 р. канівський староста Микола Потоцький фундував для храму різьблену дерев’яну сповідальницю у сфері котрої сницар розмістив фігуру Ісуса та чотирьох євангелістів. Врешті є чимало серйозних аргументів для того аби вважати автором багатьох різьблених творів цієї церкви Г. Пінзеля, який був запрошений родиною Потоцьких до Бучача і Зарваниці. Цікавим є той факт, що для святкування празників місцева парафіяльна громда утримувала спеціальні празничні гармати-салютівки (1 потужна залізна гармата і 4 маленькі бронзові) та музичні інструменти (два котли для барабанення і 2 труби).

Впродовж 11 – 13 серпня 1742 р. у складі комісії перебувало троє духовних осіб: голова комісії – аудитор митрополичої консисторії, василіанин, о. Інокентій Липницький , делегат комісії і комісар – скарбник Львівської єпархії о. Антоній Підгірський та київський офіціал митрополичої резиденції в Радомишлі о. Михайло Примович . Останній брав активну участь у виявлені нових святинь в межах усієї Київської унійної митрополії, а тому владика закономірно включив його в комісію, як людину із досвідом у подібних інквізиціях.

Протокол опитування свідків для підтвердження фактів щодо чудотворності ікони в с.Зарваниця 1742 року

Після отриманої інформації владика Атанасій Шептицький того ж 1742 р. особисто приїхав до Зарваниці, де оголосив ікону Розп’яття Чудотворною, а місцевий храм Пресвятої Тройці святим місцем для паломництва. Після завершення спеціального процесу, в знак церковного підтвердження , коронували його срібною короною, а образ було вміщено в головному престолі.

Тобто дані протоколи чітко встановлюють дату появи Чудотворної ікони Розп’яття Христового, згідно котрої у 2018 р. виповнюється 290 років з часу її появи у Зарваниці. Водночас протоколи уточнили час появи Зарваницького паломницького центру, який виник одразу після коронації ікони Розп’яття Христового у 1742 р., а не після коронації чудотворної ікони Богородиці з дитям у 1867 р.

Власник Зарваниці чернігівський воєвода, граф Міхал Пйотр Мйончинський, також зазнав від образу Спасителя чудотворної ласки. Тому він, етнічний поляк, зробив значну фундацію для української церкви. Саме за його сприяння було офіційне оголошення чудотворності образу.

Цікава інформація про воти(дари чудотворній іконі):

 Детально відзначивши визнання чудотворності образу Ісуса Христа в 1742 р., церковний візитатор М. Шадурський згадав про вівтар Богородиці “з образом Найсвятішої Діви Марії, який, як говорять, відомий своїми ласками” Чудотворність ікони підтверджують описані тоді ж її прикраси і воти, хоч і не такі чисельні та цінні, як при образі Ісуса Христа. 

В той же час була укладена молитва до Розп'ятого Спаса Ісуса Христа в Зарваниці митрополитом Атаназієм Шептицьким. За допомоги польських бібліотекарів з Бібліотеки Народової(Варшава) вдалось віднайти фактично унікальний і ніде до цього часу не опублікований мідьорит із зображенням ікони та оригінальним текстом молитви.

Мідьорит виконаний десь між 1742-1800 рр. хоча і не є точним зображенням ікони, але подає свідчення шанування і чудодійної сили ікони Розп'яття.

Невідомим залишається час оздоблення образу срібними ризами. За стилем виконання їх можна датувати XVIII ст. Цікавим фактом є те, що у сусідньому с. Вишнівчик у той самий період (1747р.) було визнано чудотворним образ Розп'яття Ісуса Скорботного і до цієї дати, є запис, що він був оздоблений срібними бляхами за сприяння ксьондза Антоні Пакушевського (Fridrich Alojzy - Historie cudownych obrazów Najświętszej Marii Panny w Polsce. 1904. T2 - 318st.)

Можливо оклад Зарваницький і Вишнівецький виконав один і той самий майстер, але на жаль Вишнівецька ікона до нашого часу не збереглась, тому достовірно стверджувати неможливо.

Виявляється ікона збережена! Священник Jan Pipusz вивіз її з охопленим війною Вишнівчиком. Надалі образ зберігався в парафії Krowica Sama і на даний час він перебуває в одному із музеїв міста Замостя(Zamość)/Польща, а саме в Muzeum Archidiecezjalnym w Zamościu. Образ має назву Pan Jezus Boleściwej(Ісус Скорботний). Нижче наведене фото.

Ікона Ісуса Скорботного з Вишнівчика і Матері Божої Вишнівецької

(Примітка 05.2018р.)
Сайт з посиланням про перебування Вишнівецької ікони в Польщі більше недоступний, але вдалось зберегти кешовану версію.

Упродовж 1747–1753 рр. зводилася з каменю Свято-Троїцька церква, один із високоякісних зразків галицького будівництва в стилі бароко. В книзі о. Андрія Мельника приведена передісторія появи назви церкви.

Після записок у Вишнівчику мав бути в Зарваниці мурований замок з брамою, а в нім аріянська церква: «Arx in Zarwanica fuit muratacum porta in cadem fuit temptum Arianorum, qui et Zarwanicae haeres earn sectarn profitebantur prius hi haeredes juncti fuere famitiae Chodorowski haeredibus Ztotncensibus cathoticis et catholicam religionem primo Zarwanicae protitentes fuere, testantrbreviaria acta EcctesiaeZlotniki.»

Щодо аріянської церкви — то це була соціянська. У XVІ століття прибули Соціяни (Лелія Соцій) з Італії до Польщі на двір королевої Бони. Вони були затятими унітаристами. Поборювали з великим завзяттям культ Пресвятої Тройці. Не диво отже, що в Зарваниці в церкві над великим престолом є намальований Нікейський Собор, а сама церква повстала під візванням Пресвятої Тройці.

Поштівка із зображенням Свято-Троїцької церкви початку XX століття

Вона була збудована на пожертвування власника села графа Міхала Пйотра Мйончинського, який також оплатив виконаний у бароковому стилі інтер'єр храму. Її будували з каміння, взятого зі зруйнованого кримськими татарами замку в Полісюках. Завершення робіт в інтер'єрі фіксує візитація 1759 р. Весь текст приводити не буду, обмежуючись лише описом ікони Розп'яття:

 Вхід до двох церковних напів-каплиць перегороджували дерев'яні ґрати; стіни в них були оббиті вовняними та шовковими тканинами. В південній каплиці стояв невеликий вівтар із чудотворним образом Розп'ятого Ісуса Христа. На ньому була тернова корона з діамантами, золоті та срібні ланцюжки, золоті монети. Біля нього – шість великих срібних дзеркал гданської роботи, багато срібних вотів. Північна каплиця мала також невеликий вівтар, з “відомою своїми ласками” іконою Богородиці, її прикраси були значно скромнішими, тут переважали корали та перли.

Ймовірне фото вівтаря для ікони Розп'яття. Близько 1900 р.
Монограма IHS(Iesus Hominum Salvator) - Ісус Спаситель людства 

Шість срібних дзеркал гданської роботи, що це? Можливо це і є описом риз частина якої є віднайдена.

(Примітка 06.2018р.)
Вдалось віднайти більш точний опис дзеркал, вони виявились лише  оправлені сріблом, отже версія про ризу відпадає.

Велика кількість вотів у 1759 р. засвідчує надзвичайну популярність Зарваницької Святині, і це лише через неповних двадцять років від проголошення чудотворності образу Розп'яття. Зовсім невипадково у 1756 р. було утворено окреме Зарваницьке намісництво (деканат), у якому відбувалися численні судові слухання Бережанської консисторії львівського єпископа. 

В 1754 р. дерев'яна церква згоріла.  Ікона чудесним образом була збережена і перенесена в новозбудований кам'яний храм. На місці, де вона стояла, отець Петро Білинський поставив кам'яний хрест.

Фото початку 50-х років і фото початку 2018 року